Презентація кабінету історії Бахмацької ЗОШ I-III ст. № 1

Пошуково-дослідницькі роботи
Міністерство освіти і науки України

Чернігівське територіальне відділення Малої Академії наук України

Відділення: історія і краєзнавство

Секція: історія

дисципліна: історія

Бахмач

у часи Голодомору

1932-1933 років

Роботу виконав:

Дорош Тарас Сергійович ,

учень 10А класу

Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. №1

Чернігівської області

Науковий керівник:

Сорока Наталія Юріївна,

вчитель історії

Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. №1

Чернігівської області

Бахмач 2008 р.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………...3

Розділ 1. Причини голодомору 1932-1933 рр. В Україні…………...8

1.1 Продрозкладка та насильницька колективізація – політика радянської влади, направлена на знищення українського народу………………………………………………………………….8

1.2. Розкуркулення заможних селянських господарств…….10

1.3. Закон від 7 серпня 1932 року……………………..………11

Висновки до розділу 1………………………………..………………13

Розділ 2. Бахмач в 1932-1933 роках………………….……………...14

2.1. Спогади очевидців голодомору………………….………..14

2.2. Голодомор мовою документів…………….………………19

Висновки до розділу 2………………………………………………..20

Висновки …………………………………………….…….………….21

Список використаної літератури……………………….……………24

Додатки

Вступ

Жить стало лучше,

Жить стало веселей !

( Й.В. Сталін )

....а онде під тином

опухла дитина, голоднеє мре...

( Т.Г.Шевченко )

Пам’ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де викарбовано слова про голод. „Немає страшнішої смерті ніж повільна смерть від голоду”.

А так вмирала майже вся Україна.

Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах, на безмежних полях і ланах, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забирали все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини.

Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-1933 років. Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки, заявив: „Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися лише запеклі вороги радянської влади"1. А після такої заяви ніхто не міг висловити іншу точку зору.

А насправді все забрала влада в селян, всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Саме українські селяни чинили найбільший опір радянській владі, і для їх „усмирення” і був введений голод. Це підтверджують слова Роберта Конквеста, авторитетного американського дослідника, професора Стендфорського університету, автора книги „Жнива скорботи” : „Голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селяни, а тому,

1Новий довідник. Історія України.-К.: Казка, 2005.-с.138

вони були українськими селянами”2. Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Хто говорить, що в 1932 р. недорід – неправий. Якраз урожай видався рясний та щедрий. І зерно на токах горами золотими лежало, і овочів уродило доволі.3 Жити б, кажуть, не тужити, але... 22 місяці штучного голодомору.

Як сталось, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя все те могло сподіятися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житницею Європи?

Першими повідомили світ про голод у своїх працях іноземці. Уже в 1933 році англійський журналіст і письменник, кореспондент газети „Манчестер Гардіян” у 1932-1933рр. Малколм Маггеридж у ряді своїх статей пише про голодомор в Україні. Італійський консул С. Граденіго, який у червні 1933 року був у Харкові та інших містах України, писав до свого дипломатичного представництва у Москві про те, що від голоду загинуло на Україні 10-15 млн. чоловік.

У 1988-1989 рр. на Україні почала працювати Міжнародна комісія з розслідування причин і наслідків голоду в Україні. До її складу входили провідні юристи світу, які брали участь ще у засіданнях Нюрнберзького судового процесу над нацистами. Вони дійшли висновку, що в Україні було вчинено акт геноциду. Науковими експертами виступали тоді відомі дослідники голоду в Україні – Д. Мейс (США), Р.Конвест (США), М. Царинник (Канада). Від колишнього СРСР представників історичної науки не було, хоч їх і запрошували до співпраці.

Радянські ж історики, як і раніше, обходили проблему голоду. Лише у грудні 1987 року у республіці офіційно визнано, що наприкінці 1932 – на початку 1933 року були серйозні продовольчі труднощі. Відтоді і з’явились перші дослідження про соціально-економічні і політичні передумови того

2Пушенко В. Незагоєна рана//Голос Присеймів”я.-2007р.-24 листоп.-с.3

3Див.Додаток 1

страшного лихоліття, про численні людські втрати. З’явилась можливість ознайомитись із зарубіжними публікаціями на цю тему.

Отже, якщо зарубіжні дослідники давно вивчають наслідки голодомору на Україні, то українські історики лише 18-20 років. Перша стаття про голод з’явилась в Україні у березні 1988 року на сторінках „Українського історичного журналу”. Автор статті С. В. Кульчицький вважав, що голодні роки 1932-1933 рр. мали для України тяжкі наслідки.

Справжньою енциклопедією теми голодоморів на Україні стала колективна праця істориків Веселової О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. „голодомори в Україні 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр.” - Київ-Нью-Йорк 2000р.

У 2002 році до 70 річниці трагічних подій голодомору вийшла книга „Голод 33. Народна книга-меморіал”. Цю працю можна назвати енциклопедією не тільки голодомору, але й соціально-економічного, духовного, культурного життя українського суспільства на зламі 20-30 рр. минулого століття. Це була перша спроба в українській книговидавничій практиці зібрати свідчення тисячі людей, що вижили в ті голодні роки.

У 2003 році в Чернігівській області вийшло декілька книжкових видань, об’єднаних в серію „Голодомор на Чернігівщині 1932-1933: Пам’ять народу не убієнна”. Один із трьох випусків цієї серії присвячений подіям голодомору на Бахмаччині. Велику роботу по дослідженню голодомору на Бахмаччині проводить директор Бахмацького краєзнавчого музею Т.М.Стрикун.

Нас як юних істориків у першу чергу цікавлять питання, пов’язані з історією рідного краю. Як події, що відбувалися на території Бахмаччини, співвідносяться з подіями, що відбувалися на території України?

Збираючи різноманітні матеріали, документи і спогади, ми звернули увагу на те, що питання голоду 1932-1933 років не досконало досліджене на території нашого краю. Тому ми й вирішили зупинитися на цій проблемі.

Адже саме сьогодні ми маємо можливість повернути собі частину власної історії. Відновити зв’язок поколінь, повернути борг людяності мільйонам тих, чиї душі 75 років поневірялися у темряві забуття. Десятки років Україну змушували мовчати про цю трагедію. Нам наказували забути про наших близьких, яких знищили голодом, забути, з якого ми роду.

Трудність у висвітленні цих питань полягає в тому, що залишилось мало фотографій, речових доказів, крім того, що десятиліттями це приховувалося і не висвітлювалося ніде: ні в пресі, ні по телебаченню. Але залишились люди-живі свідки історії, їхні спогади – такі разючі, болісні. Люди, що вціліли, вижили в повальному голодоморі, тепер своїми словами оповідають,як це було, по – своєму принизливо розкривають причини і наслідки найбільшого злочину сталінізму. А хто глибше, вичерпніше, щиріше скаже про це, хто правдивіше й достовірніше відтворить трагізм українського селянина, хто, як не жертва голодомору?

Тому мета нашої роботи: зібрати спогади людей, що пережили голодомор, зберегти безцінні матеріали свідків голоду 1932-1933 рр. для майбутніх поколінь, для історії.

Об’єкт даного дослідження : геноцид 1932-1933 рр., штучно створений радянською владою на Україні, в результаті чого померло близько 10 млн. чоловік.

Предмет дослідження: встановлення причин та наслідків голодомору 1932-1933 рр. на Україні й на Бахмаччині зокрема.

Гіпотеза дослідження: показати, що голодомор 1932-1933 рр. був штучно створений радянською системою для знищення українського народу.

Методи дослідження: обробка різних джерел інформації, опитування свідків голодомору.

Джерелами написання даної роботи стали матеріали краєзнавчого музею, історична література, періодичні видання, розповіді свідків голодомору 1932-1933 рр.

Завдання дослідження:

- збір, обробка та аналіз матеріалів-спогадів, які характеризують голодомор 1932-1933 рр.;

- ознайомлення з історичними джерелами голодомору на Чернігівщині та Бахмаччині, встановлення причин голодомору, наслідків голодомору на Бахмаччині.

Результати дослідження можуть використовуватися на уроках історії та в позакласній роботі.

Розділ 1. Причини голодомору

1.1 Продрозкладка та насильницька колективізація – політика радянської влади, направлена на знищення українського народу

Голод не прийшов сам по собі, він був наслідком тих діянь, які проводило радянське керівництво на селі. У січні 1928 року більшовики запровадили продрозкладку. Внаслідок насильницьких методів хлібозаготівель українським селянам вже того року бракувало продовольства.

Погіршила становище й суспільна колективізація, яка розпочалася в 1929 році й призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. Селяни працювали на трудодні, але на них нічого не отримували.

Влітку 1931 року „суцільна” колективізація села фактично закінчилася: все що можна – стягли до купи, залишилися лише ті, яких затягти до колгоспів навіть під страхом смерті було вже не можливо. Колективізація, разом з драконівськими хлібозаготівлями , під час яких з колгоспів викачували навіть продовольче зерно, а у одноосібників забирали посівне, спричинила до того, що вже восени 1931 року зерна і хліба не вистачало. Але попереду були ще страшніші 1932-1933 роки. Спеціальні загони і бригади активістів обстежували кожне господарство, в хатах і коморах перевертали все догори дном. Політбюро ЦК КП (б)У пропонувало органам юстиції суворо карати саботажників хлібозаготівель. На місцях стали проводити показові виїзні судові сесії.

Вже 8 грудня 1932 року генеральний секретар ЦК КП (б)У С.В. Косіор із почуттям виконаного обов’язку доповідав Сталіну про те, що зерно в селян вилучено максимально.

Хлібозаготівельна кампанія в Україні тривала навіть у лютому 1933 року, коли село масово гинуло від голодної смерті. Армійські підрозділи і частини НКВС блокували охоплені голодом райони, не даючи населенню мож-

ливості врятуватися втечею.4

А у селах уже гинули люди: в оселях, на хлібних нивах, на польових дорогах. Гинули кращі з кращих, ті, хто за пайку хліба не стежив і не доносив на сусіда, хто не нишпорив по чужих городах і повітках, шукаючи захованого хліба. Уже й не плакали за покійниками, мабуть, вперше українська земля без ліку, без жалоби й молитви приймала синів своїх.

4Веселов О.М., Марочко В.І.. Мовчан О.М.Голодомор в Україні 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. - Київ – Нью –Йорк.: Вид-во М.П.Коць, 2000

1.2. Розкуркулення заможних селянських господарств

Сталінська колективізація на селі передбачала не тільки об’єднання селян у колгоспи, а й ліквідацію цілого класу хазяйновитих заможних господарів, яких комуністи називали куркулями. Сталін особисто проголосив політику „ліквідації куркульства як класу”. Формою боротьби з заможними селянами було так зване „розкуркулення”, тобто економічне пограбування селян, порушення їхніх політичних і соціально-економічних прав, репресії.

Розкуркулення відбувалось з грубим порушенням чинного радянського законодавства. Жертвами „великого перелому” стала величезна кількість середняків, серед яких було чимало прибічників радянської влади, колишніх учасників громадянської війни. За даними радянських установ, в Україні в 1929 році налічувалося близько 72 тис. куркульських господарств, а під розкуркулення потрапило 200 тис. господарств.

1.3. Закон від 7 серпня 1932 року

Та держава не жаліла своїх трударів і далі. 7 серпня 1932 року був виданий „закон про перукарів” або „закон про 5 колосків”. „Перукарями” називали голодних людей, які виходили на колгоспні поля поживитися ще недозрілим хлібом. Колоски зрізували ножами, ножицями, серпами, а то й зривали голими руками. Відповідно до нового закону за крадіжку колгоспного майна передбачалась „найвища міра соціального захисту” – розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше 10 років.

А вже восени 1932 року в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з В.Молотовим, яка перевела республіку на надзвичайний стан. Для „вибивання” українського хліба були залучені загони НКВС, армія комуністичних, радянських, профспілкових, комсомольських активістів. Зруйноване сталінськими експериментами українське село змогло дати державі 89,5 млн. пудів збіжжя, замість запланованих 131 млн.пудів. Комісія В.Молотова, підкоривши собі партійне і державне керівництво республіки, узяла на себе надзвичайну ініціативу – вилучити хліб за всяку ціну, головним репресивним заходом стала реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фонду колгоспів. Повсюди запроваджувалась практика натуральних штрафів, які накладалися на селян – боржників хлібозаготівель – м’ясом, картоплею та іншими сільгосппродуктами. Хлібозаготівельна кампанія фактично перетворилася на цілеспрямоване фізичне винищення селянського населення.5 Реальністю сталінської революції став голод в українському селі. Люди вимирали родинами, селами. Були зафіксовані страшні випадки людоїдства. Батьки, прагнучи врятувати дітей від голодної смерті, везли їх у міста й там кидали в установах, лікарнях, на вулицях.

Відомий педагог С.Русова у своїй праці „Голод на Україні” пише, що від недоїдання вимирають цілі села. В багатьох місцях населення вже від січ

5Історія України: нове бачення : У 2т./ Під ред.В.А.Смолія. – К.: Україна,1995

ня 1932 року не мало хліба, їдять солому, бур’ян, посліди, це все мелеться, мішається та вживається замість хліба. І в цьому безрадному становищі по селах ходять карні експедиції, конфіскують останні рештки прихованого хліба.6

6 Русова С., Кононенко Х. Голод на Україні // Тризуб (Париж).- 1993.-ч.2-3.- с.36-39

Висновки до розділу 1

Голод 1932-1933 років був спричинений насильницькою суцільною колективізацією, горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян України.

Творці голодомору, а це велика армія партійної номенклатури, яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нації, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії.

Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві, яку українські селяни не сприйняли, тому що від діда-прадіда займалися хліборобством на власній землі.

Трагедія 1932-1933 років остаточно зламала опір селян колгоспно-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав.

Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні.

«Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рак став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існувати завжди. Ми виграли війну!» Ці слова належать секретарю ЦК КП (б) У і секретарю Дніпропетровського обкому КП (б) У М.Хатаєвичу. Вони відбили настрої усього тодішнього керівництва ВКП (б).

Отже, без сумніву, голод мав штучний характер і був спрямований сталінським керівництвом на підрив української нації.

Розділ 2. Бахмач в 1932-1933 роках

2.1. Спогади очевидців голодомору

Трагічна пам’ять про голодомор – то чорна криниця, у яку, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе не такими, якими б хотілося бачити. Але мусимо подивитися в цю криницю чесно, нічого не приховуючи, аби очистити власні душі від скверни байдужості і забуття, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України – штучне, насильницьке винищення людей.

Ця жахлива трагедія не оминула і нашого Присеймівського краю, нашого рідного міста Бахмача.

У Чернігівській області від голоду загинуло 360 тис.жителів, особливо постраждали Прилуцький, Ічнянський, Талалаївський, Бобровицький, Ніжинський та Бахмацький райони.

За відсутністю архівних даних неможливо назвати точну цифру втрат у Бахмацькому районі, але свідчення говорять самі за себе.7

Забрали все: зерно й корову,

Забрали плуга і коня,

Вилками штирхали солому

У господарстві куркуля.

До неба зводила долоні,

Благала мати : „Пощадіть!”

А батько плакав на ослоні,

Не знав, куди себе подіть.

Жменьку пшона за образами

Із печі горщик кулішу

Сховать хотіла наша мама.

Тай простяглась до споришу.

Забрали й хату. Попідтинню

Голодні й голі ми пішли.

Збирать шматки по Україні –

І що шукали, те й знайшли.

Був дід куркуль, тепер я пані.

Чому ж засмучена душа,

І віє вітер у кишені,

Й ніхто платить не поспіша?

І хто заплатить за страждання

Мого народу і села?

Хотіла б знати я зарання,

Тоді б я панею була.

7Воробей С.М. Великий голод. ( Спогади про голодомор 1932-1933 років на Бахмаччині ) Бахмач,2003.-с.3

Так писала про ті тяжкі роки жителька с.Зеленівки Бахмацького району Мотрона Лапа.

75 років минає з тих найтрагічніших часів. Та пам’ять знову й знову повертає бахмачан, які були живими свідками трагедії, до спогадів про далекий 33-й, не дає забути жахливі картини голодомору. Звичайно, є що розповісти про ті часи, багато чого недоброго залишилось в пам’яті. І люди розповідають за тих, хто вже давно зітлів у сирій землі, у холодній воді, чи просто помер під спекотним сонцем, під снігом чи посеред багнистого болота, ніким не оплаканий, часто навіть не похований по-християнськи, або ж похований в одну загальну могилу.

Згадує Марія Іванівна Іванько 1915 року народження. „Вулицями ходили люди і просили їсти. Людей, що помирали від голоду, хоронили на кладовищі в одну велику яму.

Савенко Сергій Гаврилович працював на вокзалі вантажником, він одержав завдання звозити людей, які померли на вокзалі, на вулицях і хоронити всіх в одну яму.

Силою забирали зерно, до останнього колоска. Голодовку зробила влада, компартійні активісти повитрушували ворочки, а врожай того року був добрий”.

Ділиться спогадами і Лідія Пилипівна Іванько,1921 р.н. „ Я бачила на власні очі, як до нас на город зайшла стара жінка, наїлася клубнику і тут же померла. Щоб вижити, ми робили із лушпиння проса так звані „пампушки” і їли. Всю сім’ю в 33-му вигнали з хати, поселили туди комуністів, а ми жили, де прийдеться”.

З болем у душі згадує тяжкі роки голодомору і Ганна Оксентіївна Кучма 1919 р.н. „Сім’я наша голодувала. Всього було лободу, бирки їли. Не раз бачила, як привозили возами померлих і скидали в одну яму. Хоронили людей по вул. Гоголя”.

Тривожать спогади серця жителів нашого міста Дмитра Павловича Дороша 1922 р.н. та Володимира Олексійовича Бондаренка 1926 р.н. Жили вони по вулиці Гоголя. І тому не раз бачили „як звозили мертвих людей у бурти, потім вкидали в загальну яму, прикидали трохи землею. Земля була мерзла і не повністю прикривала тіла померлих. Савенко був людиною черствої душі і тому міг закопати людину ще напівживою, одержуючи за це булку хліба та 0,25 л. горілки. Людей на кладовищі по вулиці Гоголя поховано багато, їх ніхто не рахував, не записував, тут закопані „чужі люди, приїзджі, що померли на вокзалі та в поїздах”.8

Гориченко Андрій Лукич 1931 р.н. пригадує розповіді своїх батьків про голод 1932-1933 рр. „Не найкращі то були часи. Ходили голодні, одежі не було... Не було тоді такого дня, щоб хтось не помер. А їли, що прийдеться, що знайдеш. А як листя з бересту знаходили, то засушували і кидали у висівки”.9

Жалій Ольга Гнатівна розповідає: ” Мій батько, Жалій Гнат Іванович, прожив 93 роки. Йому довелося побачити страшні реалії того неспокійного, буремного часу. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, він часто згадував минуле: громадську війну, революцію 1917 року, націоналізацію землі, розкуркулювання (то була страшна трагедія), голод 1933 року, 1937 рік, Велику Вітчизняну війну, післявоєнну розруху, тяжку відбудову.

Батько працював в Бахмацькому буряковому комбінаті на різних посадах, починав з конюха. Останні 30 років, перед пенсією, був головним бухгалтером Бахмацького бурякорадгоспу. Мав загальний стаж роботи 45 років.

В 1933 році працював в Петровському відділенні бурякорадгоспу бухгалтером. Врожай того року був хороший, але все зерно прямо з поля вивозилось на залізничну станцію, вантажилось у вагони. Контролювали цей процес працівники «трійки», до якої входили комуністи-активісти з Ленінграда, направлені Міністерством цукрової промисловості. Жили вони в Бахмачі, в радгоспній їдальні не харчувались. Кожну неділю отримували посилки з Москви.

8 Білоштан В. Голгофа мільйонів безневинних // Голос Присеймів’я. – 2003. – 25 листопада – с.4

9 Див. Додаток 1

Працівники радгоспу отримували пайки для дорослих і дітей. На жаль, я не записала в якій кількості.

Склад хліба був такий: макуха конопляна, просяне лушпиння, вівсяна дерка (відходи), сухі подрібнені кукурудзяні качани (без зерна).

Мені було 3 роки. Я не пам’ятаю його смаку, але пригадую слова мами, яка на моє запитання: «Чому хліб зі сміттям?» відповіла: «Їж, бо то зайчик спік і тобі передав».

Подорослівши, дізналась, що навіть на такий хліб примушували робити контрольні випічки. Основним компонентом його були висушені подрібнені кукурудзяні качани. Вони заміняли борошно.”

І таких спогадів очевидців зібрано багато.

У 30-ті роки не лишилось майже жодної родини в нашому місті, районі, яку б оминув голод. І якщо не очевидці, то їх потомки пам’ятають болючі розповіді про те, як партійні активісти забирали все зерно, а наступного разу приходили за молоком, картоплею, якщо ж не було продуктів, то виносили все збіжжя з хати. І залишалася сім’я обібраною до нитки в чотирьох стінах. Слідом за активістами до оселі приходив Голод. Люди змушені були їсти лободу, полову, бруньки, гнилі буряки. Мерзлу картоплю, дохлих коней і всерівно більшість помирала.10

Досі не віриться, що тут, на родючих ґрунтах, в урожайний 1932 рік раптово зник хліб – люди залишились без зернини.

Пухли малі й старі, вмирали роди й села. Смерть чекала на шляхах, у полі, в хатах. І всі без винятку говорять в один голос, що в цій жахливій трагедії винна радянська влада, а врожай того року був добрий.

Зачепив трагічний рік і сім’ю Антона Омеляновича Левченка 1913 р.н., жителя села Бахмач-2.

„Сім’я наша складалася з десяти душ. Батько мій вмів добре хазяйнувати, тому сім’я наша вижила і не дуже голодувала. Для багатьох голодовка

10 Див. Додаток 1

була важка. Люди ходили по вулицях, рвали спориш, їли і помирали. Своїми очима бачив, як на кладовищі по вул.Гоголя викопали велику яму, як погріб. Із станції Бахмач Сергій Савенко возив у ту яму мертвих людей. Привезли,

перевернули і закопали.

Голод в 33-му був штучний. Сталін хотів знищити український народ, придушити, покарати за те, що не вступили в колгосп. Людей вивозили і знищували ні за що”.

2.2. Голодомор мовою документів.

Багатомільйонний український народ.

Він заслуговує шани й поваги. Те, що сталося в далеких 1932-1933 рр. не має аналогів у світовій історії.

Під час написання даної роботи ми опрацювали ряд документів, які збереглися в Бахмацькому музеї. Документи підтверджують те, що Радянська влада навмисно влаштувала голод, щоб довести людей до такого стану, коли вони остаточно втрачають сили. А з такими людьми легко боротися.11

Є різні цифри померлих від голоду в Україні. До списків померлих не потрапили люди, які відправилися на заробітки, або були насильно вивезені, заарештовані.

Попри всі зусилля, виявлені людьми небайдужими до долі свого народу, питання щодо встановлення хоча б приблизної кількості бахмачан, померлих голодною смертю 1932-1933 рр., ще далекі від розв’язання. Можливо, що нам ніколи не удасться його з’ясувати остаточно, але сама робота дуже потрібна, вона гуртує людей довкола української державницької ідеї, вчить, особливо нас, молоде покоління, співчуттю, милосердю, доброті.

На Чернігівщині згідно з дослідженнями Володимира Ткаченка під час голодомору 1932-1933 рр. померло 362 тисячі 708 чоловік, враховуючи жертв репресій. 12

11 Див. Додаток 2

12 Пам’ять народу неубієнна : Голодомор на Чернігівщині 1932-1933 рр. Бібліографічний покажчик / ред. П.В. Грищенко. – Чернігів : КП „Видавництво” „Чернігівські обереги”, 2005. – с.8

Висновки до розділу 2

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію існування українського народу. За своїм масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та своїми наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.

В результаті проведеної роботи ми зібрали багато свідчень очевидців голодомору які підтверджують те, що наше рідне місто Бахмач не оминула своїм грізним крилом трагедія 1932-1933 років. Ми з’ясували, що хрест, який встановлений у місті по вулиці Гоголя має своє історичне підґрунтя. Свідчення очевидців говорять про те, що саме сюди звозили і скидали в одну яму людей, які помирали від голоду.

У нашому рідному місті, як і в багатьох інших містах і силах України Радянська влада навмисно влаштувала голод, щоб довести людей до такого стану, коли вони остаточно втрачають сили. А з такими людьми легко боротися.

Про це свідчать спогади очевидців тих подій і цілий ряд опрацьованих нами документів, які збереглися в нашому місцевому краєзнавчому музеї.

За відсутністю архівних даних неможливо назвати точну цифру втрат у нашому місті в роки голодомору, але правда потрібна для кожного з нас, для нашої єдності, прийдешніх поколінь, щоб повернути борг людяності мільйонам тих, чиї душі 75 років поневірялися у темряві забуття.

Без болю в серці, без трепету в душі не можна читати жодного спогаду, жодного документа, слухати свідків, які, на щастя, вижили в той страшний час і, зберігши в пам’яті картини голоду, передають їх нам, наступним поколінням.

Сталася трагедія, про яку мовчали у вищих ешелонах влади. Мовчав весь світ. Мовчали всі. Стіна того давнього мовчання важка, і проламати її було нелегко. Та все ж вдалося.

Висновки

Голодомор – страшна і водночас трагічна сторінка в історії українського народу.

Штучно організований масовий голод, що забрав на той світ життя мільйонів українських селян, з огляду на масштабність втрат, тотальний характер та численні негативні наслідки, дія яких продовжується й тепер, може по праву вважатися найвидатнішою подією української історії XX століття і, безсумнівно, її найбільшою трагедією.

За підсумками статистичних даних іноземних та українських істориків жертвами голодомору стало близько 10 млн. українських селян.

Разом з усією Україною страждало і населення міста Бахмача Чернігівської області.

Проблема голодомору об’єктивно була висвітлена лише у 1992-1993 роках. У травні 2002 року Верховна Рада України визнала голодомор актом геноциду проти українського народу. Парламент, Уряд, Міністерство закордонних справ, постійне представництво України при ООН проводили значну роботу з метою широкого інформування світової громадськості про жахливу загальнонаціональну трагедію. 13

„Світове співтовариство теж повинне сказати правду про цей злочин. Тільки так ми підтвердимо з байдужість більше ніколи не буде схвалювати дії злочинців” – заявив Президент України В.Ющенко, виступаючи в Нью-Йорку на ювілейному саміті ООН 16 вересня 2005 року, закликавши світове співтовариство визнати геноцидом голодомор в Україні.

24 листопада 2007 року – 75 річниця подій, які вразили світ своїми безпрецедентними масштабами і драматизмом.

...Рік 2007. 23 листопада. Бахмач. Старе кладовище по вулиці Гоголя. Освячення Хреста пам’яті. І Петро Андрійович Лук’яниця – старожил цього

13 Див. Додаток 3

району і один з тих, хто першим підняв голос на відновлення цієї пам’яті – говорить схвильовано: „Сюди їх звозили підводою з вокзалу, везли і скидали, немов в бурти..... Ми не повинні того ніколи забути”.

Саме вони, такі активісти, небайдужі люди добилися встановлення першого пам’ятного знаку – на цьому цвинтарі стоїть кам’яна брила на роздоріжжі. Точно не знають, де була та братська яма, котра не стала навіть могилою тоді, згадки різні, але, що тут, на цьому кладовищі однозначно.

Тож і піднявся тут хрест пам’яті, пов’язали його вишитим рушником, поклали вінки, в котрі символічно вплетені колоски – такі могли б в тому далекому 33-му врятувати життя людське.

Щороку населення Бахмаччини долучається до національної акції „Запали свічку!”.

У школах району проводять тематичні виховні години „Над білим янголом скорботи-незгасний духу смолоскип”, вечори-реквієм „Не згасне свіча пам’яті”. Хрести пам’яті з’явились і в селах Бахмацького району: Зеленівці, Курені, Бахмачі, Фастовцях, Пісках, Обмачеві, Стрільниках та місті Батурині.14

Отже, у цій безправній війні тоталітарної системи з українськими селянами знищувалась людина не лише фізично, руйнувалась народна душа. Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутись – від того, що було на ній. Але світ не розколовся і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми єдині спадкоємці всього що було.

Тож пам’ятаймо і згадуймо, хоч сьогодні, з непростим запізненням у кілька довгих десятиліть тих великомучеників нашої історії, 7 чи 10 млн. українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

14 Див. Додаток 4

На могилі жертв голодомору

Час пройшов, проминули літа,

Й зітерлись у пам’яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших

Сільський цвинтар, буяє бур’ян

На занедбаній братській могилі

Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?

Але пам’ять не вмерла, жива.

Хоч всі ми й заслуговуєм докір.

Ось дідусь промовляє слова.

Все згадав, а пройшло стільки років.

Хай стоїть на могилі цей хрест,

А на душах хай крига скресає,

Хоч один відпоки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

( В.Тютюнник „Бою духів”)

Використана література

1.Новий довідник. Історія України. – К.: Казка,2005.-с.138

2.Пушенко В. Незагоєна рана //Голос Присеймів’я (Бахмач).-2007.- 24 листоп.-с.3

3.Веселов О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М., Голодомори в Україні 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочин проти народу. – Київ – Нью-Йорк.:Вид-во М.П.Коць,2000

4.Історія України: нове бачення: У 2т./ Під ред. В.А. Смолія.-К.: Україна, 1995

5.Русова С., Кононенко Х. Голод на Україні // Тризуб (Париж).- 1933.- ч.2-3. – с.36-39

6.Воробей С.М. Великий голод. ( Спогади про голодомор 1932-1933 років на Бахмаччині ) Бахмач,2003.- с.3

7.Білоштан В. Голгофа мільйонів безневинних // Голос Присеймів’я (Бахмач). - 2003 .-25 листоп.-с.4

8.Пам’ять народу неубієнна: Голодомор на Чернігівщині 1932-1933 рр. Бібліографічний покажчик / Ред. П.В. Грищенко.- Чернігів : КП Видавництво „Чернігівські обереги”, 2005.-с.8.

9.Спогади Гориченко А.Л. від 15.02.2008 р.

10.Спогади Іванько М.І. від 19.04. 2003 р.

11.Спогади Іванько Л.П. від 17.03.2003 р.

12.Спогади Кучми Г.О. від 15.02.2002 р.

13.Спогади Левченка А.О. від 15.04.2002 р.

14.Спогади Дороша Д.П. від 05.11.2002 р.

Кiлькiсть переглядiв: 15

Коментарi